Про розвиток українських танців

Українські танці починали свій розвиток з найстарішої форми – хороводу. Це обрядові танці, пов’язані з календарними циклами, які виконувались під власний спів. Зазвичай, великі календарні свята передбачали виконання обрядових хороводів та пісень (веснянки, гаївки, криві танці тощо). Ці танці походять ще з часів Київської Русі, а тому зустрічаються по всій території України без значних видозмін.

У зв’язку зі специфікою історичного розвитку Українських земель велике поширення отримують побутові танці, які вже виконуються під супровід музичних інструментів троїстих музик. Основні їх форми зароджуються ще у XV-XVI сторіччі у середовищі Запорізької Січі, про що свідчать назви козак, козачок та гопак. Гопак та козак, як більш ранні форми були сольними чоловічими імпровізаційними танцями, що передбачали доволі складні видовищні рухи (колінця). Вони ілюстрували нестримність та веселість козацького характеру. Дуже часто ці танці ставали об’єктом змагання у вправності козаків – хто кого перетанцює. Їх виконання вимагало великої витривалості та достатнього техніки. Завдяки популярності козаків ці танці потрапили у середовище сільської молоді – чоловічі рухи дещо спростилися, додалась помірність та виваженість жіночих хороводних рухів та утворився вид парного танцю – козачок. Він характеризується дуже швидким темпом і грайливим характером. У табулатурах XVII сторіччя зустрічаються ноти цього танцю, що може вказувати на його популярність серед шляхти Речі Посполитої. Цікавим видом козачкових танців стала горлиця, яка ілюструє залицяння козака до гарної дівчини. Дівчина граціозно та плавно веде танець, а козак, слідуючи за нею, показує свої уміння.

Більшість масових та парних українських танців виконуються у великому колі.

Утворюються також і перехідні види танців між хороводом та побутовими – на Східній Україні – метелиця, на Західній Україні – коломийки.

Хореографія Західної України має свою специфіку рухів та фігур. Розвиток коломийок дав нові форми – верховина (коломийка з протяжним повільним вступом) та гуцулка (поєднання коломийки та козачка). Дуже часто коломийки також виконуються під супровід власного співу. Також тут з XVII – XVIII сторіччя побутує чоловічий танець воїнів-опришків – аркан. Цей танець був своєрідною ініціацію молодих хлопців та розвивав уміння гурту ставати одним цілим у своїй боротьбі.

У XVIII – XIX сторіччі українські танці стають популярними серед дворянських балів, зокрема, особливою популярністю користуються метелиця, горлиця та козачок (па-де-козак). Тогочасні хореографи створюють бальні версії на основі українських танцювальних рухів.

Протягом XIX-XX сторіччя українські танці поповнюються такими поширеними формами як вальс, кадриль та особливо популярною у українців полькою, формуються відповідні інтерпретації цих танців з використанням кроків, притаманних саме українським традиційним танцям.

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

Оставить комментарий